Олена Коршун
Ну і що, що море льодяне
Хвилі торкаються тебе,
Сонце ховається за схил
І ти не маєш більше сил?
Ну і що, що смуток на душі,
Сльози неначе ті дощі,
І знову кома замість крапки,
І душу рвуть мені думки...
Від тебе лиш одні мовчанки,
Змінилася я, але не ти..
Чим далі тим усе складніше
На хвилі бути нам одній,
А у місті сніг і хуртовина,
І радієш ти немов дитина
Білосніжному вбранню землі
І крихкій сніжинці на чолі.
А у місто вже прийшла зима
І з собою сніг нам принесла,
Давай не будемо чекати
Коли закінчиться війна
І більше будем цінувати
Всі митті нашого життя.
Давай не будемо чекати,
Коли закінчиться війна,
Щастя - до тебе милий притулитися,
Щастя - в твої обіймах загубитися,
Щоночі поруч з тобою засинати,
Кохати і від кохання розцвітати.
Відпускаю, як кулі в небо,
Все, що було і вже не треба.
Відпускаю всі пусті думки...
Ми є вільні, дихай і живи!
Все буває, різне по житті,
Головне тут гідно все пройти,
Забуваю
Тебе чим далі швидше я,
Твій погляд, очі просто я.
Відпускаю
На волю свої почуття ,
Все з нуля
Почати, розпочати.
Я така,
Навчилася втрачати.
Все з нуля...
Душа до щастя прагне,
Мою розбиту душу
Заспокій, збери,
Я все забути мушу,
Щоб вперед іти.
Не говори нічого,
Обійми лише,
Ніколи
Тебе, мене, нас вже не буде.
Доколе
Це хвилювати мене буде?
Я не загляну в твої знайомі очі
Візьми мене за руку міцно
І пригорни до себе ніжно.
Зігрій мене своїм теплом ,
Ми тут одні, ми тут разом.
Все неважливо навкруги
Коли торкаєшся душі,
Я хочу засинати і не думати,
Що десь далеко, коханий мій, не спить.
Я хочу розуміти, а не мріяти,
Що він про мене думає в ту саму мить.
Я хочу знати справи в нього як,