Віталій Золотьонков
найсильніший удар, роблять близькі...
найглибший шрам, лишають свої...
найболючіше слово,.. з останніх сил.
найсолоніші ночі, після втрати крил...
Ми пір’їнки сивої птахи.
Відірвались і падаєм в низ.
Вітер гострий, нам за рідного брата,
Що за коміром лоскоче усіх.
Ми дарунки кожному серцю.
"Любов захована в простих речах…"
В міцних обіймах з рідною донькою.
Коли голівка спить на татових плечах,
крокуючи в парку повільною ходою.
Міцніші ті обійми із донькою,
коли підлога, ніч,
дрижать шибки віконні.
ЇЇ закриті вушка,
Тремтять малі долоні,
від вибухів над головою.
після двох днів депресивного гівна,
коли жадаєш вийти з вікна.
може усе змінитися, тільки дочекайся.
бо серце ще воліє битися, тільки не здавайся.
Килимами ранок плідно вкрито.
Все знайоме серцю зникло.
Світ, з яким ти звик, який набрид,
став приємним, ставши на поріг.
Наші діти будуть інакші,
Нам здаватиметься це шкідливим.
Часом будемо їм заважати,
Впевнені, що це неважливо.
я втрачаю бажання хотіти,
щось зробити, поїхати десь.
я загублююся в цьому світі,
мені сумно
це бісить піздец.
Почуття - цупка омана,
що захоплює серця.
Що руйнує твої плани
повсякденного життя.
Почуття - повне обману,
Відшкребтися від підлоги коридора,
з подяками до ППО та частково до бога.
Зібратись в новий день як в дорогу,
з мішками під очима, та з квадратною головою.
МИ, на половину радісні,
на половину сумні.
Мов піснею свого партнера звеселяли.
Мелодією серце закружили.
Слова підтримки, щиро промовляли.
Мурахами вкривали ніжну шкіру.
Людину втримати на завжди неможливо.
Тримати силою за руку не потрібно.
Усе в житті утворено мінливо,
як не вкладайся у події плідно.
Ми залишаємо батьків,