Віталій Золотьонков
Дивитись в небо так приємно,
Хоча усі нагадують мені,
"гляди під ноги!!!" "будь обачним!!!"
" носа розіб'єш!!!" "не впади!!!
Шлях, потребує твердих кроків,
...докури останю
сигарету друже.
скоро вжалять кулі
в груди твої мужні.
Може білий сніг,
заспокоїть тіло.
У жовтня очі кольорові.
Піднятий воріт, капюшон.
Напоготові довгі парасолі.
Пігулок білих, щоденний раціон.
Ти пам'ятаєш що життя
мінливе?
ти пам'ятаєш це чи ні?
Все що навколо є,
дім і родина,
все не твоє,
"Любов захована в простих речах…"
В міцних обіймах з рідною донькою.
Коли голівка спить на татових плечах,
крокуючи в парку повільною ходою.
Нічого зайвого тепер,
Ніяких слів на осліп.
Все для останнього стрибка. Розгін.., бар'єр…
покину світ і досить...
Цим людям бажане - to sleep.
Людину втримати на завжди неможливо.
Тримати силою за руку не потрібно.
Усе в житті утворено мінливо,
як не вкладайся у події плідно.
Ми залишаємо батьків,
Наші діти будуть інакші,
Нам здаватиметься це шкідливим.
Часом будемо їм заважати,
Впевнені, що це неважливо.
В коробці "побутового життя",
приємний затишок, й безпека.
Надійність і турботи відчуття.
Та складені у тумбочці пакети.
Вірші чекають в твому місті,
вони як і раніше скрізь.
На хмарах, чи під ногами в листі,
Ти не стидайся й нахились.
Мов піснею свого партнера звеселяли.
Мелодією серце закружили.
Слова підтримки, щиро промовляли.
Мурахами вкривали ніжну шкіру.
Я зрання маю деякі бажання
Щоб кава була не востаннє.
Щоб віра і надія не були марні.
Всі люди живі, що наповнюють коханням.
НАМ ПЕРЕМОГИ, а покидькам довічні покарання
