Володимир Каразуб: Всі вірші автора

Всі вірші Оригінали Переклади

1 2 3 4 5

…

› »

Обіднє сонце

Торкаючись плеча він повертає її фігуру до себе.

Вона сидить в безмовному очікуванні чогось,

А він нахиляється і торкається її губ.

Вона не розтуляє пишні вуста, але в погляді читається несміливий допуск.

І врешті, вдруге, як він схиляє до неї свою голову, вона зворушено відповідає,

І він повертається на диван мов несамохіть учинивши дрібний злочин

Володимир Каразуб

Пісня Морфея

Тепер він спить в обід на ложі травня,

Під шум дощу із восковим обличчям,

Чекаючи, він знає, що намарно,

Прокинутись від сну його покличе

Вона. Але він спить не витримавши часу,

Що тінь твою видовжує до краю,

Володимир Каразуб

Форель

Біжить через вулицю міста

Діва

Передбачивши погану погоду,

Із парасолькою,

І наче сонетною формою

Ямбом хлюпає крок.

Володимир Каразуб

Повітряна примара

Любов, часом подібна до звуку реактивного літака,

Що гуде по-під хмарами,

І вихоплює моє серце з тиші читання.

Любов, що відпустила рядок Джульєтти

Куди вище, аніж йому добратися.

Коли б він міг утекти,

Володимир Каразуб

Русалки

Волосся її,

Мов хвилями,

А хвилі –

Холодними милями,

Гойдають

Пустими вітрилами,

Володимир Каразуб

Ріка

Не важливо коли скажуть, що ти ріка,

І що в тебе вдивляються перехожі,

Що кинутий камінь сягає дна,

А слова не лягають на дно – ніколи.

Що безліч відбитих в тобі слідів,

Що сонце хлюпоче упавши на хвилі

Володимир Каразуб

Солілоквій

В облозі смутку вечір догорить,

І сон торкне в пустій кімнаті травня

Холодні струни місяця. Заснуть

Птахи і ті, що слухали птахів

Під клавіші класичного зітхання.

Згадаєш врешті солілоквій: "За-

by Володимир Каразуб

Атласні карти її землі

Він сидів і вивчав історію по атласних картах її землі,

Вивчав стратегії воєн, інтриги, і певні аспекти любові,

Мандрував континентами розписаних володінь

Мережами рік, містами, гірськими хребтами й пустелями.

І боявся сказати, щось більше за погляд з її вікна,

Залишати не довше, як сонце лишає небо. Обрій

Володимир Каразуб

Сон обважнілого розуму

І бачив він, як лежав в гамаку, між горіхом і тендітною сливою,

Як червень топився в суцвітті застиглого дня,

І небо промінням, здавалось, покощене ярою зливою,

Як нудьгою солодкою зрима відсутність твоя.

І струшував павітер з листя горіха на аркуш комах, —

Метушливі тире, личинками сонечка та мурахами,

Володимир Каразуб

В кімнаті

В кімнаті, де хіба що бракує фрески з кімнат Геркуланума,

І ваза скляна, мов цілунками сповнене серце твоє,

Водою втамовує спрагу пелюсток розгорнутих орхідей,

А хвилі у зборах завіски неначе волосся

Спадає в кімнаті великим потопом нічним.

Володимир Каразуб

Сотню знайдено, двісті втрачено

Сотню знайдено, двісті втрачено,

Двоє вибраних, дві в умі,

n-забутих і 0-допобачених,

Двоє списаних на письмі.

В серці－жодної, погляд －спрощений.

Ходять тисячі містом слів.

Володимир Каразуб

Лелія

Допоки є ти — говоритиму, що там Вавилон.

Благаю тебе не піддайся лукавим змовам,

Ця межа, що залежить від слова друкує закон

І окреслює шлях до собору своїх апріорій.

Хто боляче впав — пам’ятатиме завжди про біль,

Скине брость нерозквітлого серця шукаючи дії,

by Володимир Каразуб