![Проповідь. 2#94]()
Читаючі проповідь свою, я лише хотів допомогти, та поселити в душах маленьку іскру власного тепла.
Палкі і сильні, але стримані слова, набирали жару, вкриваючи обличчя теплим світлом не запалених свічок.
І ринув дощ, і стало темно, і мої очі запалали праведним вогнем, за ним, за мною, запалала церква.
І все у вогні, тікають люди, і я кричу, у задовлені, й жару, приймаючі солодкий пекла поцілунок.
Повставши з попілу, я йду до тебе, зтираючі до крові свої ноги, страшної болі я не відчуваю.
