Катерина Греділь
Вона віддавала йому лише вечори
зранку ходила усміхнена і трохи сонна.
Коли її питали, чому не спиш уночі?
Вона говорила, що це чергове безсоння.
Коли її питали, чому дивишся так,
ніби світ помер або застиг на сьогодні.
Я не буду навіть торкатися,
мені й імені знати не треба
і ніколи не зможем кохатися
але в цьому не зникне потреба.
Заховаються в поглядах натяки,
похоронятся в жестах спроби.
