Ігор Олюха
Шумить береза за вікном,
Вітер тихо віє.
Триває літечко кругом,
Зірка ледве мріє.
О дню утомний і пекучий!
וּמִי הָאִישׁ אֲשֶׁר נָטַע כֶּרֶם וְלֹא חִלְּלוֹ יֵלֵךְ וְיָשֹׁב
לְבֵיתוֹ פֶּן יָמוּת בַּמִּלְחָמָה וְאִישׁ אַחֵר יְחַלְּלֶנּו
(Deuteronomium, XX, VI)
На довгу лекцію спішила
Студентська рясноцвітна юнь.
До Невідомої Аматорки.
Мій зір твоєї вроди не торкався,
Рука не бачила твоїх плечей,
Та дух безплотний словом підікрався
І, втішений, вернувся до грудей.
Пробігли пустощі моḯ:
Невинні лази, біги, скоки
І плави в тихім ручаḯ.
Де дíлись равлики малíї,
Що серце тішили мені,
Прошу́, Аїде, Евридику,
Сю німфу молоду і дику,
Дозволь на землю повернуть
І в неї знов життя вдихнуть.
Я хтів би долю упіймати
І у вуста поцілувати,
За всі незгоди докорити
І волі дужій підкорити.
Люблю́ гуляти коло ставу
В по́ру веснянý
І позирати на яскраву
Вишню далину.
Люблю лічити сиві хмари,
І сам же опікаюсь
Об українських донь,
І в тому часто каюсь.
Чи, може, я не гідний,
Щоб лагідний язик
Своїм граблям.
Юначе, мудрих слів послухай
І на чорнявий ус мотай,
На чай тепленький тихо дмухай
І вбік голівки не звертай.
До Дня Української Незалежности.
Ледве надво́рі займається світ,
Богові шлю шанобливий привіт,
Дякую со́нцеві, хмарам клонюсь.
О Україно! За тебе молюсь!
Вох, сьлёзы лью, у горы лью!
Няхай ў тасьце, як труп, згнію;
Ўтечу я ад усех людзей
І дух звальню з грудзей.
Ён зьнік, па ім журусь,
Ўжо з ім да скону не сыйдусь.
Присвячую Л. Л.
І
Жила давно в селі однім
Краси незнаної дівиця,
