В'ячеслав Коновал
Горів бажанням працювати
у компанії з дитинства,
у команди винахідника,
дарувальникам дитячого безчинства.
Була вакансія колись,
Лютує звір, напившись крові,
людську він смокче кістку,
загриз потвора островечка волі,
шакалом тихо підсуває шістку.
Не зупиняє того звіра,
Бронювання.
В одному слові безліч значень,
додатковий місяць спокою,
а потім...знову хвилювання.
Чарівники ворожать у будинку,
веселкова мозаїка на полотні,
затримається світло так на годинку,
без сонця залишаться люди одні.
Парить із вуст нестерпна вологість,
По колу швендяють розмови,
у підсумку- і гроші з технікою бери,
проси в союзників, що хочеш,
війну грудьми закрий, не підведи.
Бо не приведи війну сюди,
Здійсни, Рудий, дзвінок
аби затихли драконівські гармати,
здійсни, Рудий, дзвінок,
щоб землю рідну не втрачати.
Здійсни, Рудий, дзвінок,
Зранку, поночі працюють
вельможі при портфелях,
виводять цифри гостроокі
у синьо-чорних акварелях
Пригадають привітати
Ходив на штурм боєць,
і бив він окупанта люто,
затятим був курець,
молитви його мами Богом не почуто.
Зник з очей мобілізований,
Втікає деінде біля пляма
зелений килим залишає у воді,
мороззю давить вітер,
в останні листопада дні.
Вгортають обрії тумани,
Розбудить солодку трапезу,
гул тонкий з балкону,
зберу у ванну речі занесу,
покину тепле місце трону.
Відстріляли кулемети,
Береш чуже з полиць,
і совість не гризе,
грієш крісло формами сідниць,
яке, що гойдає та везе.
Без сорому підставиш,
Кошмари в снах тепер як друзі,
і вогкість взимку наганяє сум,
із війська Неба тягнуть у окопи,
бо Ти не свій, не родич і не кум.
Життя людини стало, як непотріб,
