Неоніла Гуменюк
Рясненький пустився, стіною стоїть
І сердиться грім невідомо на кого
Та блискавиця із сотнями стріл
Взялася пускати наліво й направо,
Потраплять куди, то не знає й вона
Ті стріли вогненні яскраві-яскраві,Далеко лиш котиться грому луна.
Комусь літа щасливі відлічує щодня,
Для когось трохи смутку вона наворожила,
Хтось вірить, хтось не вірить, таке наше життя.
А соловейко соло виводить на калині,
Хочеться в краще вірить, як слухаєш його.
Ота чудова пісня серця всім полонила
Вона підморгнула лукаво йому
І переповнена квітонька щастям
Всміхалась замріяно.Може тому
Усе їй здавалось казковим та світлим,
Що радісно було серцю її,
Бо ніжилась в купелі теплого літа
Сховалися жовті кульбабки,
Що пахнуть і сонцем, і медом
Та світу всміхаються радо.
А поруч - маленькі курчатка -
Кругленькі пухнасті клубочки.
І важко уже розібрати
І додолу падає під вікном моїм,
Устеляє землю всю килимом багряним,
Господині-осені прикрашає дім.
Та узори дивнії срібними нитками
Вишиває бабине літечко навкруг,
І котяться грушечки золото-сонцями,
Та у нашому саду
Батьком саджені горіхи
Зеленіють та ростуть.
Вже вони і плодоносять
Рясно-рясно восени,
Трохи білочки обносять.
Поміж високих зелен-трав,
У руках скрипочку тримав
І так натхненно на ній грав.
Пливла мелодія казкова,
Її всі слухати готові
У денний час і час ранковий.
Все на світі знає він, всюди ж побував,
Лугами широкими й високими горами,Лісами дрімучими подорожував.
Мандрував далеко так, аж за океанами,
Повернувся все ж таки до країв своїх.
Осокори слухають оповідки гарнії,
Багато цікавого дізнаються з них.
В нім завжди мили дівчата
Коси свої довгі,
Щоб хлопців тоді чарувати.
Зілля отого запах
Дурманить, бо він особливий,
Тоді, здається й не дивно,
Мов сонечком налитая,
Красива, оксамитова,
Так пізно розцвіла вона.
Та не боїться холоду,
Хоч ночі тепер зимнії,
Виблискує, як золото
Обліпили цвіту пелюстки,
Наче бджілки квітку грушу-дичку.
Росте так й недоглянута ніким,
Бо любить волю і повітря свіже.
Її голублять сонця промінці,
Вітерець пісню присвятив для неї.
Білим снігом зима сипле,
Сіє крізь сріблясте сито
То лагідно. то сердито.
Вітер щоки надимає.
Розкидать допомагає
На кущі та на дерева,Б"є у дзвони кришталеві
