Неоніла Гуменюк
Сяяли отак до ранку
На небеснім полотні.
Це чаклунка-ніч не спала,
Так майстерно гаптувала
Ті узори чарівні.
Я скажу вам по секрету:
Тихими кроками
Осінь ступає.
Так рік від року.
Змінить осінню
Пору чудову
Інша картина -
Зігріла серденько коханням твоїм.
Любов"ю я дихаю на повні груди,
Її посилаю тобі навзаєм.
Окрилені радістю, сповнені щастям,
Удвох зустрічатимемо кожен день,
Життя наше сонячним буде й прекрасним,
Ми уже не потрапим до неї ніколи,
Та хіба що думками.Чи в сні озоветься
Безтурботного часу луна або спогад.
Велетенськими були дуби та ялини
І черешні смачнющі в саду у сусіда.
Як же іноді хочеться хоч на хвилину
Так незатишно надворі,
Дощ іде зі снігом мокрим
І лягає на траві.
Та протримавсь якусь мить
Та розтанув так миттєво
І струмочком вже дзвенить,
Збагряніли їхні личка
Й заховалися в траві.
Ти ті ягідки червоні
Поклади візьми в долоні
І смакуй, смакуй собі.
Вони пахнуть теплим літом,
Тихий шепіт беріз з вітерцем,
То, здається відлунює музика
Ніжна-ніжна в душі.Й легкий щем.
Горобина раз по раз спалахує,
Мов заграва, калинонька теж
І стрибають каштани, мов м"ячики,
Походити вузенькою стежкою в лісі
І повітря п"янке та духмяне вдихати
Та з цим світом казковим на мить якусь злитись.
Стати часточкою цього царства природи,
Щоби я і краса лісова - одне ціле.
То ж коли випадає мені ця нагода,
Де під лісом білесенька хата,
Очеретом поросле озерце.
Там збирали ряску каченята.
Там дитинство моє босоноге
Пасло гуси, раділо й сміялось.
Все, що сном відпливло кольоровим
Шмагала і вітром холодним рвучким,
А потім зігріла калини вогнем,
Усіх огорнувши картатим м"яким
Пледом-багрянцем з кленових листків,
Останнє тепло дарувати спішить.
А ще заспокоював лагідний спів
Горять Стожари, як вогні
Яскраві. світлі, осяйні
Стежку освітлюють мені
І на подвір"ї, і в саду,
Як на побачення іду.
На радість, а чи на біду
Хлюпають, хлюпають хвилі тепла,
Заворожили вони душу й серце,
Любов моя теж їх в полон узяла.
Я бачу їх вдень, уночі в них дивлюся,
Намилуватись не можу ніяк,
Нектару кохання із них я нап"юся,