Неоніла Гуменюк
Бо воно тобі скоро вернеться.
То ж цієї можливості ти не втрачай
Щось приємне зробити.Здається
Це так просто, так просто допомагать,
Але прагне до цього не кожен.
Може хоч чарівник святий Миколай
Та барвисті рушники
І серветки й сорочки,
В подушках квітують маки.
Наче писаночка хата,
Милуються люди всі.
Диво це творила мама,
Бурштинове й золотаве,
Лиш шовковиця зелена
Край городу біля клена.
Та й для неї час настане,
Коли листя іншим стане,
Бо пожовкне й потемніє,Може трохи й посіріє.
Весело весняно так лунала,
Квітонька-медунка розцвіла,
Пелюстки до сонця простягала.
І вона запахла на весь ліс,Аромат цей до вподоби й бджілкам.
Зовсім поруч ряст рожевий ріс
І до неї нахиляв голівку.
Тополина заметіль,
Пухом скрізь позасипала
Сіро-білим та легким.
На дерева й на травичку
І на квіти та кущі
Він лягати має звичку...
Через ріки, долини. поля
Де співають, сміються, не плачуть,
Може з щастям зустрінуся я?
Ти світи мені, радості сонце
Влітку та восени й навесні,
А журбу та невдачу і розбрат,
Так кажуть в народі, погоджуюсь з цим.
Якщо досягти чогось комусь вдасться,
Це ним заплановано. більше ніким.
А коли хтось руки чомусь опускає,
Не прагне іти все вперед і вперед,
То щастя і справді він так й не зазнає,
Обліпили цвіту пелюстки,
Наче бджілки квітку грушу-дичку.
Росте так й недоглянута ніким,
Бо любить волю і повітря свіже.
Її голублять сонця промінці,
Вітерець пісню присвятив для неї.
Кружляє листя в танці,
Душа ж моя співа.
На музику цю вічну
Для радісної пісні
Я підберу слова.
В похмурі дні осінні
Палають у полі поміж пшеницями.
І хочеться так доторкнутись мені
До них та зігрітись.Згадати про давнє.
В блакиті волошок купатися теж,
Немов у безмежному синьому морі.
А із ромашок віночок сплетеш
Брата-квітня зустрічав білими також.
Хоч ще морозець бере невеликий зрання,
Не бояться аніскільки квітоньки його.
Бо стійкі та витривалі, хоч кажуть - пихаті,
Лиш себе вони і люблять і нікого більш,
Ними ми милуємось у будні і свята,
У траві високій,
Це струмочок там дзюрчить
І втрачає спокій.
Взяв початок з джерела
Того, що в долині
Й далі далі вже помчав