Олена Трибуцька
(правдива історія, що трапилась
з маленьким хлопчиком - сиротою одного разу на Різдво)
Лікарня. Вечір. Всюди тихо. Тремтливі тіні на стіні.
І бродить коридором Лихо у мертвій синій сутіні.
Повзе, як вуж, і клубочиться в кутках. І морщить сіру твар,
І рам'я чорне торочиться, а рот горить, мов кіновар.
У світ осінній і туманний,
У мерехтливий падолист
Я сподіваюсь, не в останнє
Зове мене ледь чутний свист.
Чи свист, чи то сичання звіра
Чи темний шепіт уві сні…
Ти за мить до весни
Не приходь в мої сни
Я тебе вже давно не чекаю
Не тривож моїх днів
Не запалюй вогнів
Я не хочу ні пекла, ні раю…
Вересневий ранок - яхонт у вині,
Туманця серпанок стигне в бурштині.
Бродить світом осінь, дівонька бліда,
Осінь рудокоса, відьма молода.
Дівка-ворожбитка заглядає в сни,
І лікує рани темної весни.
Я п"ю,тебе, осінь, по краплі-
Мов добре, старе вино,
І трунком твоїм гіркуватим
Зцілюсь, мов степним полином.
А смуток опалого листя
Ледь в тиші прощальній дзвенить -
Ти вибач…
Я тебе любила
Так, як уміла, як могла.
Моя любов здійняла крила
Та от не впасти не змогла…
Жила любов в сапфірах ночей,
Ти – срібний меч,
Ти – золота стріла,
Ти – міць скали
І птаха легкотіла.
Крізь ненависть
Ти проросла й цвіла
Переклад з О.Блока
О, весна без кінця і без краю,
Дум і мрій глибина золота...
Пізнаю я життя і приймаю,
Лиш відлунює подзвін щита.
Я примаю смиренно невдачу
Життя – стріла, що випущена з лука
Із Нави в Яв. Чи, може, навпаки?
Життя – коротка зустріч і розлука –
На мить, навік, чи може, на віки?
Бринить моя стріла, бо ще у леті,
Ще світла ніч, яріє палко день,
В тих давніх, темних, синіх горах
Я заховала дивний скарб: промінчик щастя,
краплю горя і трохи веселкових фарб…
Сховала скарб я близ потічка,
Що падає в стрімку ріку
І враз на гори впала нічка,
Націє моя, Націє...
На якій сьогодні ти станції?
Чи транзитом проходиш крізь країну свою,
Чи воюєш за неї в жорстокім бою?
Чим ти хворієш, моя Націє?
У тебе, певно, інтоксикація...
