vasylenko .ko
Корень привычных бед -
Древо унылой пытки.
В меру жестокий бред,
Но перебор для шутки.
Осы танцуют гавот,
О одном и том же, о одних и тех же
Я пишу сред ночи в полуночном "между",
Между строк и знаков, потерявши честь,
Потерявши гордость. Поспеши прочесть
Те слова, что ими, только ими, смею
Я к тебе прильнуть и тебе поверить.
Я ледви чутно пальцями торкнусь
Твого недозруйнованого світу.
І навіть, якщо сильно захотіти,
Я тут на зовсім трохи обживусь.
Розставлю квіти, книги і свічки.
Пилюка ,що збералась тут роками,
Пусть копотью плюют дворцы,
Пусть ноту шум переиначит,
Пусть сердцу милые, черты
Отныне меньше станут значить,
Пусть солнце скроют от людей
Грязны и беспросветны тучи
В морозних обіймах вітрів,
Як вияв осінньої вдачі,
Холонуть,хоч завжди гарячі,
Долоні в кільці рукавів.
І з неба крутих куполів
Ти -той "він", який до нестями любив мої ноги і не любив мене...
Ти- той "він", чиї сльози я буквально пила зі щік ...
Ти- той "він", хто завжди чіпав мене за живе...
Ти- той "він", хто буквально мене не чіпав, бо не смів...
А ти бачив в житті бодай раз
Як від сонця блистіли зіниці?
Якщо бачив, то, певно, віддаш
Що завгодно, щоб ще подивитись.
А тепер уяви-но собі,
В холодном, словно ром со льдом,
Приятном полумраке
Сидели молча мы вдвоем.
Сечение Фибоначчи
Луна рисует над крестом,
Где Бог висел распятым.
Я в перманентном ахуе
С жизни моей случайностей,
Ведь со скилами валенка,
Не суетясь, не впахуя,
Я несказанно счастлива
Больше иметь,чем стоило.
Ах, как бы мне хотелось отдохнуть!
Наполнив грудь сырых кабинок смрадом,
От душа мокрый оставляя путь,
Метнусь к себе изображая радость
Для красоты мимических морщин
И более доверчивой манеры,
Я б торкнулась рукою плеча.
Я б заділа його навмисне.
Як смітина в прозорих очах,
Ніби в тиші гарматний вистріл,
Я зруйную статично святу
Недоторкану цілість матерій
Я ніби остання, людина-
Відмітка на тлі хронологій,
Похилена постать на сходах,
Проплішина в свіжих новинах…
Крізь зяючі вікон пащеки
