Тінь ...
Зажги свечу и я приду к тебе.
Мы вспомним, что когда-то вместе были.
Что наши жизни шли в одной судьбе.
О чём теперь молчим, но не забыли.
Свеча напомнит радостные дни,
Вплетённые в сплошной поток печали.
Зима не тішить не милує,
Замерзли мрії й почуття,
Мороз на склі вікна чаклує
Що не піде з мого життя.
Малює квіти, візерунки
Казково дивні мов зі сну,
В тугу загорнута, сумом сповита,
Доля моя битим шляхом ішла.
Риб'ячим пухом та вітром підбита,
В пошуках щастя півсвіту пройшла.
Доля згорьована в злиднях охляла,
Щастя загублене мала знайти.
Нестерпний біль наче вогонь
Пече і жалить струмом тіло,
Стрілою мчить від п`ят до скронь,
В безодню серце відлетіло.
Душа в проваллі, сліз нема,
Давно покинула надія,
Коли життя і б'є і душить
І тільки мороком в очах,
А серце й душу туга сушить
І пеклом віє при свічах.
Коли надія залишила
І подалась куди могла,
Глухої ночі Всесвіт грає
Свою Симфонію буття
І час і простір світлом крає,
Стає минулим майбуття.
Ця світломузика безодні
Спалахує та мерехтить,
Назло завистникам, предателям, врагам.
Назло всем бурям, всем морозам, всем метелям.
Назло всем бедам, всем потопам, всем снегам.
Звенеть весной в Ингерманландии капелям.
Неброским нежным цветом северных цветов,
Природа землю гордых предков укрывает.
Звезда моя, я ждал тебя во тьме,
Чтоб ты хоть на минуту засветила.
Никто не знал как трудно было мне,
Как тяжело, как одиноко было.
Я думал, я старался, я искал,
Боролся и страдал, терял - но верил.
Моя зірка про мене згадала,
Сяє наче новою зійшла.
Доля довго на неї чекала
Аби щастя мені принесла.
Промінь ясний далекий яскравий
У пітьмі крізь безодню летить
Літала душа як могла як хотіла,
В польоті і сяяла й палахкотіла.
Бажала притулку, прихистку шукала,
А вічність її у пітьмі ошукала.
У темряві повній душа уявила
Що вічність за світло її полюбила
Ночью морозной сугробы искристые
В сказку волшебную нас привели.
Первой любви чувства нежные чистые
В Ингерманландии мы обрели.
Зимняя сказка узорами дивными
Нашей любви украшала мечты.
Чорним лебедем сум прилітає,
З крил скидає безладдя тривожне,
Душу рве, пам'ять вщерть вивертає,
Серце впоратись з ним не спроможне.
Чорний лебідь неспокій приносить,
Все кудись до чогось спонукає,
