Уляна Папиш
Ти міг лише говорити
Розкидатись високими фразами
Та гучними обіцянками
Ти міг змусити тонути
У наші космоси і галактики
Я вміла слухати і вірити
Володій над моїми думками,
Руйнуй усе, що створила,
Прокладай дорогу моїми шляхами,
Сумнівайся у всьому, що я говорила.
Бери верх над моїм життям,
Я буду радіти з тобою й за тебе,
Хай на відстані в тисячі миль.
Я буду плакати з тобою до болю,
Хай віддам рештки своїх зусиль.
Відпускатиму тисячу раз
І стільки ж буду вертатись,
Ти знаєш усе давно забуто!?
Мої й твої слова вже віджились.
В темницю часу їх кинуто й замкнуто.
Вони сріблястим інієм взялись.
Ти знаєш ми вже з тобою відбулись?!
Не буду розігрувати драми
Де жертва не права.
І влаштовувати вам
палкі скандали,
доказуючи що істина моя!
Можливо не йняли ви віри
Не знаю, не чула про романтику серед дня,
Я знаю ніжність десь посеред ночі,
коли сяють зірки,
і ти як можна міцніше закриваєш очі.
Не знаю, не чула про романтику на світанку.
Коли захід сонця я вірю в таємничу мовчанку.
