Beorht Kush
My eyes should rest
And so should I
I am so tired of this, at all
I want to feel alive again
At least for once
That would be nice
Мій біль в міжребер'ї is crazy tonight,
It's so fucking painful, повір мені, Глянь
Навколо все дивне, I can't cope with this,
Anymore, I need more,
Мені треба жить.
Я мрію щоб Сонце світило нам,
Грім
Блискавка
Та дощ
Насправді зайвими не будуть
Та ж не завадить нам таке життя
Розбавить жах навколо
Я хотел бы родиться мёртвым,
Чтоб было мне легче жить,
Чтоб был я всегда субъективным,
Потому что мне было бы трудно любить,
Я не хотел бы быть живым,
Уж лучше быть мёртвым,
Кровоносні судини міста цього
Знищують мене злісно.
Вени й артерії гублять мене
У закутках монстра величного.
Білі тільця б’ють мене,
Даючи зрозуміти
Вечірнє небо над містом повільно темнішало,
З рожевого поступово перетворюючись у кров на руках убивць.
Шлях мене венами міста вів,
Його судинами,
До серця.
The absence of feeling alive is killing me, quietly
Longing to be true to myself, flooding my consciousness
It is too much to bear in my damaged mind, I must confess
This fear slowly erodes my will to live, it is a harsh duress
But I refuse to believe I am alone in this war of mine
Вона образилась на мій сніг,
Що випав вчора зранку.
Це грудень, власне,
Тому і дивного немає ніц у цім,
Та все ж, образилась вона.
Знічев’я, пообіді.
Народжений під фальшивим небом,
Ри́мами вбивати сміх,
Звичайний хлопчи́на без неба,
Зважніло свій шлях дола́.
Кроки все важчають й важчають,
Я дихаю
Я дихаю тобою
Інколи, буває, забуваю
Що також треба й кисню
Для чогось мені це потрібно
Хоча я й не розумію
In the times when there were no rains,
Because they were not yet invented,
A little red spot has found itself to exist,
On the Creator’s white garment,
Amidst the unfolding of the existence itself,
In a debated reality.
блукаючи у напівтемряві
містами чужих мрійливих надій
повільно рухаючись поміж будинків
вдивлявся в чужу далечінь
а у опівнічно-осяяних вікнах
самотніми тінями рухався гнів
