Алла Жабокрик: Всі вірші автора

Всі вірші Оригінали Переклади

1 2 › »

Твій голос

твій голос

твій голос тепер мені сниться

від нього потрібно ховатися так

як від сонця ховають зіниці.

твій голос

твій голос мене убиває

ламає/ судомить/ шмагає/ зжерає

Алла Жабокрик

Коли ти прийдеш — я забуду всіх

І стомлено схилюсь до твого тіла.

Ти мій єдиний і останній гріх,

Прийди скоріш допоки я не стліла.

Прийди до мене океаном з хвиль,

Таким небесним і таким нежданим.

Знайди в мені посеред шторму штиль.

Алла Жабокрик

Той чоловік

він єдиний, з кого я писала б ікони.

хоча до святості йому далеко, звісно ж.

він пив вино, палив, жалівсь на втому.

і кожну ніч писав шалені вірші.

той чоловік. він був для мене богом.

для решти ж був диявола він гірший.

Алла Жабокрик

Між днями розкиданими, сонними, грішними

Між днями розкиданими, сонними, грішними.

Між розмовами із вином, сексом та грішми.

Між поетами, музикантами та бандитами.

Між жінками, чоловіками на тіло ситими.

Між рядків, між проказ та між душ пробитих.

Я зуміла тебе згубити.

Десь між сьомою, восьмою чи дев’ятою ранку.

Алла Жабокрик

Сукня падає з пліч і ключиці твої горять

Сукня падає з пліч і ключиці твої горять.

Ти не тут. Ти мовчиш. Ти додолу схилила повіки.

Всі слова утекли, лише руки зрадливо тремтять.

І по венам не кров, а бурхливі карпатськії ріки.

Сукня падає з пліч і бажання до стелі летять.

І зап”ястя вібрують, і входять у вигини тіл.

Ти безмежна тепер. Розчинилася серед кімнати.

Алла Жабокрик

До кохання залишилось три листопада

До кохання залишилось три листопада,

Сто сорок годин та чотири грози.

До кохання шість кроків вліво й направо,

А потім ще трішечки зовсім пройти.

До кохання пробігти ще десять будинків

Або навпростець у човні проплисти.

Сім чашечок чаю, дві кави і швидко

Алла Жабокрик

Скільки ж іще їх буде?

Скільки ж іще їх буде? Розумних, гордих, гарячих.

Тих, хто нічого не значить. Хто не запалює груди.

Хто тебе ніжно цілує. Зранку заварює каву.

З ким тобі просто цікаво. З тим, хто в тобі не пульсує.

Скільки ж іще їх буде? Вірних, чутливих і тихих.

Тих, хто покине у лихо. Мовчки піде і забуде.

Тих, хто не терпить відвертих. Хто буде вічно спішити.

Алла Жабокрик

Всі ці дівчатка

всі ці дівчатка, які кінчають в душі на поетів\акторів\художників

які сором’язливо спускають очі додолу, а дивляться тобі на ремінь

які накачують себе алкоголем\цигарками\тьмою різних наркотиків

і лягають тобі у ліжко, як тільки на місто спускається темінь.

всі ці дівчатка, які губи фарбують хтивістю і прокляттями

які стоять на колінах довше ніж черниці на ранішніх літургіях…

які спокушають відсутністю логіки, мінісукнями та принадами

Алла Жабокрик

Віриш, весь осуд у грудях

Віриш, весь осуд у грудях поволі насичує гнів,

Я його вириваю із себе і руки вкриває смола.

Все мені не болить. Лише рани притрушує сіль.

Та на тілі моїм через кров проростає трава.

Все мені не моє. Все лиш пам’ять минулих слідів.

Лише руки тремтять, коли знову спускається ніч.

Я живу серед згадок, фантомів забутих людей.

by Алла Жабокрик

Вбивай мене словами і шматуй

Вбивай мене словами і шматуй.

Добий мене. Бо я і так вже мертва.

Я пережила сотні тисяч бурь.

Але ось ця була уже нестерпна.

Шмагай мене. Тавруй свою печать.

Знов ти залишиш на мені цей спомин.

Слова. Слова. Ще трішки й спопелять.

Алла Жабокрик

Це тут просто тут

це тут. просто тут. просто зараз. в чиємусь незрілому тілі.

чиєсь недоспіле кохання зірвалось і падає вниз.

це тут. в цьому просторі й часі. у цьому шаленому вальсі.

під ці неритмовані звуки хтось прагнув піднятися ввись.

це тут. в цьому місті розпусти. у місті палкого безумства.

хтось жадно хапає руками надшкрібки минулих подій.

Алла Жабокрик

А я прагну неба

А я прагну неба.

Так треба, так треба.

Злітаю зі скелі і зорі ловлю.

Але в руках пусто,

Лиш попіл потусклий,

І вже я не знаю чи ще я живу…

Алла Жабокрик