Анна Василюк
Хочу келих терпкого вина,
З тобою випити до дна.
І забути до світанку
Твою нездійснену обіцянку.
Тримати міцно твої руки,
І не думати про розлуку.
Я знаю ти втомилася, рідненька.
Та змушена просити- потерпи.
Всі твої рани, залікуєм по маленьку,
Ти лиш тримайся і не підведи.
Я знаю, ти так натерпілась!
Багато болю вже пережила.
Тихенько плаче серед ночі,
Сціпивши зуби в темноті.
Дівча, яке так сильно хоче
Щоб зрозуміли ви її.
Не хоче щоб її жаліли,
І слів кохання-зайве це!
Щось заважає говорити,
Я більш не в силах це стерпіти!
Мене в середині здавило,
На пазли серце розложило.
Щось грузом боляче стиснуло,
Тебе від мене відвернуло.
Ти панацея і ліки мої,
Ріки нестримнії болю.
Щось защемило в душі,
Я поруч, але не з тобою.
І віри той келих до кінця допила,
Ну не можу я бути самою.
