Дмитро Папірник
Ховайся ти де зможеш
Стрибай ти у вікно
Я йду по тебе "любий друже",
Зустрінемось колись ми всеодно
У хвилі тих думок
Хвилини йдуть вперед
Мчать думки на зовні,
І хочеться поговорить ,
Та з ким , нема нікого,
В собі тримаємо усе,
До поки не розірве нас,
Бачу як моє життя втікає
Без щасливого фіналу
Скажу лиш тобі як всередині палає
Живу собі я не по фану
Не можу зрозуміти
Ніхто не знає біди моєї
І мрії всі згорають , як той смолоскип
готують мій останній прототип
І кожна хвиля розтягується на вічність
А нам як завжди говорили
Прямо в очі
Усю брехню і не червоніли
Дивились – немов ми вороги
І вперто всі мовчали
Хоч палали від нудьги
Так хочеться жити без болі
Так хочеться жити без крові
Скажи мені , що є у правді
Скажи мені, де ми насправді
Час... Скільки днів у мене ти забрав
Скільки болі та страждань
Приніс із собою
Щасливих днів лише шматок лишив
Хтось бачить сни , а хтось взагалі не бачить їх.
Коли ми засинаємо , усе ми забуваємо ,
Усі болі, тривоги, душевні хвороби
Сон для нас , як ліки, лікує і дає нам сили
Та не все так гладко , як здається нам на перший погляд .
чому я люблю дощ?
Хм, давай розбиратись)
-давай
Може, через те, що без нього все помре?
- це правда, а ще?
-він класно пахне,
Я викопав могилу собі
Був зовсім не в собі
Завтра біля неї сяду
Та зрештою я там і ляжу
Холодна земля прийме мене
Це буде, як свято
Закриваю вуха і кричу так сильно, як можу.
Не кажіть мені , що треба знову.
Хочу зазирнути у спогади свої.
Але не так сильно , там де я трішечки малий ,
Може там проблема , а може й ні.
Спочатку чи може у кінці ,
Візьми мене за руку
І відвели туди, де ховаються люди
Застигли емоції мої на безликому лиці
Усередині серце калатає
Та я стараюсь приховати біль та втрату, яку завдали мені вороги.
Холодний вітер пронизує до кісток.