Іван Андрусяк
доктор С багач і чудотворець
а надто власними силами
тяжке дитинство
власними силами
ґімназія власними силами
матура власними силами
вілла до неба
це потреба бути — все одразу
сплюснути розпечене лице
нидіти хворіти псоріазом
пахнути дешевим ялівцем
вибирати з кожного по жмені
солі порятунку і жінок
і стирати звивини шалені
Ми лишилися там, де осінній туман.
Нас ніколи нема. Нас давно вже не буде.
І Говерла-гора, і гора Піп-Іван
обернулися в будень,
у будень, у будень…
ПорозПисаний Камінь свавіллям імен,
за якими пітьма, за якими провалля.
не з учених криниць на площах
не з полотен в диму нічному
ти визбируєш світ як мощі
перманентного іподрому
ласки вкритих блідою шкірою
недоторкані вийдуть в сад
я губами тебе вимірюю
здається ми перестаємо слухати
такою безневинною печаль
скрадається вкороченими звуками
в яких живого імені не жаль
код бездоріжжя: ребра і вино
триматися як поручень на кризі
за те що доручити не дано
зранку біжу до суду
найперше пропоную свої послуги
череваням та їхнім коштовним самицям
обсмикую піджачок і підлещуюся
лжесвідка не потребуєте
потім власники нерухомості
вироджена фауна класу середняків
легенько неначе кельнер
подолати закон тяжіння
було нелегко
але думав що коли я нарешті стану на ноги
всі вхилятимуть передо мною голови
а вони — в морду
не розумію
але героїчно силкуюся зберегти рівновагу
чого мені далі чекати жінки і вода
піски і дерева в руці череватого будди
і тихий коханець покірно іде по слідах
цитуючи коло за колом лукаві талмуди
і день вимиває розморені шпальти млина
гартоване мливо розсовує в білі тераси
і глина неначе дружина покірна й сумна
Руслані Сироватській
покірно розпашіла пуща злаків
на тлі зими
дими над містом сірі і ніякі
а все дими
торгуючись над формою і змістом
діти миліші ніж дорослі
тварини миліші ніж діти
кажеш якщо продовжувати
в тому ж дусі
мусиш дійти висновку
що наймиліша інфузорія туфелька
ну то й що
повернення на схід — вершина цих казок
їх серпантинний біг вповільнено а й досі
на вимогу бика згортається бузок
і квилить навздогін стара параска осінь
меж зламаних бажань колишеться як змій
нірванний листопад нічного банування
прощання — дотик шкла до вилинялих вій
на дні пекла
люди квасять капутсу
і плодять дітей
кажуть холодно як у пеклі
або вчора був пекельний день
кажуть мусимо вирватися з цього пекла
і обдумують втечу ув інші виміри