Христина Головко
і він у вікні чекає на тебе
замішує з цукром гірку печаль,
і застелив щастя до неба
і заварив тобі з м’ятою чай
у нього руки як поле зимою
на плечах у нього тінь думок
він не обійде тебе стороною
закатуйте їх у асвальт .
заривайте у землю.
рвіть на куски.
знищуйте до попелу.
викреслюйте зі свого розуму .
припалюйте цигаркою.
заліпіть скотчем.
замуруйте стінами.
Я закриватиму повіки
для тебе лиш
Тремтять слова немов осики
Облиш…
Я говоритиму до тіней
На Ви
Літати, мене стискають стіни
Я не боюся висоти..
я випаду на землю снігопадами
і холодом ударю у твій страх
я не буду більше тебе згадувати
ти для мене був лиш просто-так
чорне й біле погані мірила,
світло й темінь дві крайнощі дна,
кожен день розправляє вітрила
просто виглянь із свого вікна!
Навшпиньки підкрадається зима
І стукає в мої ворота
Мої думки а їх – катма
Сідають ввічливо – навпроти
Ми п’ємо час із ситця тканий
І перечитуєм листи –
Моя душа порти гаваней
чи далеко сонцю до землі?
а мені б, до спокою – тиші
ти натер об спомин мозолі,
у собі гори – завше вище
чи далеко горам до неба?
мені день у тіні миліший,
я люблю ходити до тебе
у тобі завше, цвіт вишні.
в моєму домі знов птахи,
воркує тиша до тіней,
а у душі ростуть ліси
лиш не пускай туди людей.
Намалюю тебе ліхтарями,
Промінь сонця вкладу в твої очі,
Твої губи запалю вогнями
В твої локони вплету наші ночі.
Намалюю себе біля тебе ,
Хоч підстав на це і немає,
А мій погляд наповнений сині
Потоне в твоїм сонячнім раї.
тихо, кволо, напівслова
ти заходиш у мій дім
ніби ти тут випадково
заблукалий пілігрим.
власно, гордо, без пояснень
ти ведеш мене в пітьму
ніби ти це сонце ясне
хоч душа належить злу
Мрій сонячним світлом
Малюй червоними перлами по нотному стані.
Крутись гудзиками мого пальта,
Дивись тінями наївних ангелів,
Співай струнами болю,
Існуй уривками фраз.
Борись за повітря в містах.
Кохай не відчуваючи страху,
я і ви, і вас, і вами
хтось із вами наугад
я ж саджаю молитвами
щастя сонячного сад
я і ви, і нас із вами
хтось із нами навпаки
я чекаю між містами
затаївшись-пошепки
