Махновія Степ
Під вагою смутку, в безнадії тиші
Ми з тобою бігли, наче інь і янь.
Потрібно дзвонити завжди найріднішим,
Частіше та без зволікань.
Вигадуйте для радощів нОві забави,
Вдавайте часом трохи хуліганів.
Не тримай ти мене в рукаві,
відпускай по частіше на волю,
щоб літати могла я собі
та до тебе повертатись додому
назад
Хороша поезія - вона, як варення:
Солодка, з кислинкою,
Як чиїсь одкровення.
Хороше варення всім добре смакує, -
А щиру і справжню поезію люблять.
Дівчина з іменем Ромашка,
опустила руки під пальто,
Наче то її осіння казка,
наче ти її давно…
Пам’ятаєш дзвінкий сміх наївний? -
На перехресті щастя вони найкращі друзі:
Вона русява пташка, а він відлюдник в лузі.
У кожного є правда і гіркість у напої
Чужої вади чаша наповнила б безодню.
На перехресті щастя веселі та безжурні,
Ви заховали в скриню щоденники амурні,
Осіннім гравієм душі
майнула темна нить,
неначе з задумів чиїхось
зустрілись я і ти.
Блукаючи гаями меж,
минаючи усіх,
Ти змушуєш моє серце битись пришвидшено,
Ти навчив мене літати не будучи пташкою
Твоя посмішка стала мені нагородою,
Ти обплів життя моє казкою…
Ти зачарував мене вродою,
Вони були створені один для одного,
як день для ночі і навпаки.
Коли її не стало він перетворився на робота
За неї лив сльози роками свої.
Тепер його серце заіржавіло.
Безжальні роки свою справу зробили.
Вирвані сторінки-папери
З зошита зеленого були
У вогонь безжально полетіли
Не дописані на них були рядки
Без жалю і співчуття вони
До душі одної не зуміли
Ймення Марічка
Прекрасне як чічка.
Воно є прадавнім і споконвічним.
Всі гарні й прикрашені шармом величним
Русяві й чорняві дівчата Марічки.
Зірвав троянду лютий Вітер
До ніг їй - Осені поклав.
Літає він тепер щасливий ,
Бо істинне він відшукав .
А Осінь часом полохлива,
Міняє настрій і ходу,
Моє життя повз осінь пролітало, -
за щось чіплялось, падало, вставало…
Цей вітер навівав на мене відчай
чужих по навигадуваних свідчень.