Неоніла Володимирівна Гуменюк
Приємне мені наснилось,
Що сонця ясний промінчик
Цілує мене ласкаво.
І я уві сні усміхалась,
Промінчик отой ловила,
Впіймати його намагалась
Ронила сльози вниз свої дрібні.
Може повівся хто нечемно з нею?
-Образив хто тебе? - скажи мені.
Це Вітерець гонив отак мене,Втомилась я і хочу відпочить.
-Та заспокойся і не думай про сумне,
Хмаринко й більше сліз не лий.
Сиві коники,
Зникла юність золота
Десь за обрієм.
В сіру куряву доріг
Пішла молодість,
Зрілість стала на поріг,
Немов у вихорі кружляли.
Усі дивилися на нас,
Нікого ж ми не помічали.
Лиш очі в очі.І рука
У тебе на плечі тремтіла,
Серце сполоханим пташам
Ті почуття, що про кохання?
Але я знаю, слів не треба,
Лише поглянути на тебе
І ти в очах моїх читаєш
Все, що тобі сказати маю.
2017 р.
Це літа промчали наші молоді.
З ярмарку вертають, котяться згори.
Де поділась радість цієї пори?
Тішимося все ж ми внуками й дітьми,
Значить недаремно на світі жили.
Добрих справ немало залишаєм їм,
Таке видовище не упусти, мій друже
І поцілунком промінь золотий
Тебе зігріє, це приємно дуже.
Як викотиться стиглим гарбузом
На той баштан блакитний та безмежний
Яскраве сонце.То й забудеш сон,Бо полонить краса ця і бентежить.
Із зірками поміж хмар
Та донизу погляда,Де у річечці вода.
Бачить личко своє срібне
І подружок - ясних зірок
Сяють золотії очі,
Про кохання все шепочуть.
Молода, вродлива, статна
Та усміхнена, як завжди,
З печі пироги виймала.
Свіжі, теплі та рум"яні,
Припрошала всіх до столу.
Дні щасливі пригадались
Все на світі знає він, всюди ж побував,Лугами широкими,високими горами,
Лісами дрімучими подорожував.
Мандрував далеко так,аж за океанами,
Повернувся все ж таки до країв своїх.
Осокори слухають оповідки гарнії,
Багато цікавого дізнаються з них.
Високій-високій
Хтось сховавсь.Напевне
Від лихого ока.
Бо іще літає
Розбійник-шуліка
І все виглядає
Повільне танго з вітерцем.
Усе їй було мало, мало,
Хотілося іще й іще.
Скинула плащик свій багряний
І почепила на гіллі,
Краплини-роси розсипала,
