Ольга Анцибор
Дай мені щастя із вуст твоїх пити,
Душу в очах твоїх синіх втопити,
Дай цілувати тебе до нестями,
Днями й ночами, палкими ночами.
Хочу тобі своє серце віддати,
Разом з тобою світанки стрічати,
Разом з тобою, узявшись за руки,
Є в мене дві картини на стіні,
Їх мій онук подарував мені,
Він сам картини ці намалював,
І в них свою дитячу душу вклав.
Душа твоя вся сповнена краси,
Ти її людям віддавай, неси.
Яскраве сонце й дощик намалюй,
Душа порожня, вихололо серце,
І порожнечу цю заповнив біль –
Такий пекучий і такий нестерпний,
Він рану розтинає звідусіль.
А рана так болить і кровоточить,
Терпіти біль цей вже немає сил,
Неначе чорний птах біду пророчить,
Тату, вставай, твоє свято сьогодні,
Грає оркестр і співають пісень,
День Перемоги – тріумф всенародний,
Зустрічей, спогадів, пам’яті день.
Йдуть ветерани рядами рідкими,
Їх усе менше і менше стає,
Жаль, що тебе вже немає між ними,
Я не чекаю зустрічі з тобою,
І радості від зустрічі немає,
Бо не прийшлось напитися любов’ю,
В душі моїй кохання помирає.
В твоїх очах я вже тепла не бачу
Кохання не було у нас ніколи,
Намалювала я його, неначе
Зустрічі з тобою жду, як свята,
Зсумувалось серце аж до болю
Я сказати хочу так багато,
Поглядом зустрітися з тобою.
Мрію я, що підійду до тебе,
Обніму легенько ,тепло, ніжно,
І прошепочу: – моє ти небо,
Я про жіночу дружбу вже писала
Та тема ця хвилює мене знов,
У всі часи я дружбу шанувала –
Це як води ковток, це як любов.
Я рада, що таку подругу маю,
З якою в бій і в розвідку піду.
Я Господу молюсь, його благаю,
Дорога Мотроно Миколаївно,
Незабутня вчителько моя.
Це до Вас, моя кохана ластівко,
Серцем і душею лину я.
Я прийшла подякувати щиро
За прекрасний благородний труд.
Зичу Вам здоров’я, щастя, миру,
Хлопчики-соколики,
дорогі хлоп’ята,
Як мені не хочеться,
Вас самих лишати.
Буду про вас думати,
Буду сумувати,
Привезу гостинця вам,
Як же хочеться відпочити,
Вранці вимкнути телефон
Хоч ненадовго зупинити
Нескінченний життя марафон.
Все біжу кудись, поспішаю
Наздогнати удачі мить,
Вже у мене снаги немає
Потяг мчить крізь засніжену ніч,
Він везе мене з рідного міста,
Я із болем своїм віч-на-віч
І думкам в голові моїй тісно.
В скроні стукають сотні питань,
За вікном заметіль не стихає.
В полі сніжнім займається рань,
Вишня цвіте біло пінно,
Землю вкрива пелюстками,
Хочу хоч на хвилину
В рідний наш дім, до мами.
Двір і батьківський ганок,
Стежка між трав шовкових,
Сонце дарує ранок