Рустам Салахутдінов
Бліда багатоповерхівка, майже на лінії вогню,
В ній розумію, що ніколи цих хижаків не зупиню.
Їм недостатньо буде крові чужих невісток та синів -
Коли закінчаться набої, вони пожруть своїх братів.
Вони так роблять вже не вперше, і в цьому бачать сенс життя -
Мені хочеться дещо створити,
Те, що зможе змінити весь світ.
Не для продажу в топі за мить,
Панацею від тисячі бід...
Ні... щось більше. Я ручку беру
Я просто аполитичен — практически безразличен,
Фактически искалечен, набором привитых ген.
В ответах я не критичен, в оценках дипломатичен,
О! Как я со всеми тактичен - в улыбке моей сладкий плен.
Я вовсе не категоричен — покладист и не токсичен,
Мы что-то делаем не так.
Не понимаем и не слышим,
Как тихо дождь стучит по крыше,
Не различаем этот знак.
Мы что-то думаем не так.
Для когось це приходить швидко,
Прозріння б'є, як куля в лоб.
Комусь потрібен час та їжа,
Точніш її відсутність щоб.
Хтось плаче гіркими сльозами,
Гаряча кінчилась вода.
Про те, що кращі йдуть,
Не перший я пишу.
Про те, що не несуть
Вони в собі іржу.
І не тримає світ
В заручниках їх дух.
Ми вижили!
Не дочекаєтесь.
Та скільки можна,
Ви серйозно?
Китайським штаммом
Нас лякаєте?
Когда закончится война? Внутри меня, внутри тебя...
Когда утихнет вой сирен и скрежет шин?
Разоружившись, ты и я, сможем спокойно отдыхать,
Не разорвутся в голове осколки мин.
Кто победит в этой войне? Ты или я, я или ты -
А він рудий та задоволений,
Він вуса носить не для понту,
І погляд ніжно-зачарований
Руйнує межі твого фронту.
Він, наче сонце, посміхається,
Душа проходить випробування,
Коли крізь серце проходить біль.
Мов звір той стогне, реве і плаче,
Життя шукає серед могил.
Не бачить сенсу вдихати кисень
Напиши мені лист з майбутнього,
Розкажи що ти там щасливий.
Розкажи про сучасну музику
І про ритми, які з’явились.
Розкажи про своїх товаришів,
Он позвонил вчера мне
И попросил любви.
А сам кричал, ругался
И ненавидел жизнь.
Он думал: обойдется,
Когда крушил мосты.
