Ласкаво просимо до Poetree - місця, де поети та любителі поезії зустрічають один одного. Ми дуже старалися зробити сайт, на якому автори могли б з легкістю писати вірші, зберігати їх і ділитися зі своїми читачами. Будь ласка, зареєструйтеся, щоб додати свої вірші на Poetree.
Ні, ти що,
я ж не поет
лише граюсь зі словами
і формую з них
куплети,
подаровані зірками,
Прошу, залишся поруч хочаб на хвилину
Торкнися моїх вуст і оголеного тіла,
Залишай цілунки всюди де бажаєш
Торкайся мого волосся і пасм, які недбало лягають на моє обличчя,
Дивись в мої очі, які повні до тебе любов‘ю
Дивись на мене жадібно, тримаючи міцно за руку
Я готова бути для тебе ідеалом
Я готова ламати свої принципи
Я готова тобі підкоритись
Я залишусь вірною
Я приготую тобі вечерю
Я чекатиму тебе з роботи
Я пам‘ятаю твій запах,
він нагадував мені дещо незвичне,
іноді я гадала, що знаходжусь в церкві
я зустріла цей запах, але вже не на тобі
Кровавим світом нехтуючи враз,
Святкує пезля квітня чародійну
Уяву... - лиш хвилину, богомаз,
Турбує почуття, любов подвійну...
Кохання серед куль, ракет, в блакить,
Лише на кордоні світів затихає вітер...
В такі тихі дні не доходять листи з того світу...
А, може й доходять, та хто їх уміє читати:
по хмарах, по листю, по гущі з ранкової кави?..
Хто їх доставляє відомо, але не точно —
Коли богу сумно, працює собі листоношею,
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
Ти в мене питаєш: "а що як не ти?",
Мені би до світла в пітьмі не дійти,
Без тебе мій світе мило-чарівний,
Було би до всього мені би всерівно.
Без погляду твого і сонце не гріє,
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обгороджується
Бачиш? Пахне напоєним ґрунтом, дощівкою, опалим цвітом.
Світ такий різний, загадковий:
То з щебня гальку робить море –
вода без міцності ховає в собі міць,
а у пустелі грані пірамід шліфує вітер,
зовсім не навмисно, а граючись.
Буває не збагнеш: чи ціле, чи не ціле,
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідома,
Я просто хочу кохати
Я хочу тремтіти від поцілунків
Хочу дуріти від дотиків
Хочу забути про все і любити,
Любити до без тями.
Кохати поринучи в ньому,