Без назви
Ти вся в білому
біля поля,
хмари біжать небесами,
там, на пагорбі,
фігури в чорному –
обриси тривоги,
врожай зібрано,
глибоко всередині
збирається слина,
прокидається Цербер,
ти кладеш обережно серп,
береш смолоскип,
брудниш сорочку,
лляна невинність
тріщить під напором
стихії, ти дивишся
в очі неминучого,
і стерню поглинає пожежа,
ти рухаєшся в бік чорного,
ти робиш із себе борошно,
ти будеш усіма квітами
по той бік порожнього,
сповита в колисці
власноруч спроектованим
богом, на хвилях сама – хвиля,
смакуючи перемогу
в грі безодні
з самою собою…
