Блукальці
Ми — блукальці в шерехатих пралісах жаги,
Так, блукальці, — казав він і озирався на дві тисячі сьомий рік,
на порослий дичиною заводський периметр в Буштино
Оточений горами, пагорбами і спекотнім літом.
Апокаліптична картинка зіржавілого металобрухту,
що закотився в чагарники; кропива приховувала ланцюги,
старий козловий кран на сцені був наче символом розпаду ідей,
буквою обсценного лихослів'я, по рейках якого їздила каретка
та гойдався потужний металевий гак.
Фазани, що вигулькували з порослих доріг на стежки зиркали
на нас і вертіли хвостами, не маючи й наміру ховатись видавши себе.
Ми виходили з території заводу, поряд якого розмістився прийом металобрухту.
Ялини кострубато оберігали мідний бюст картавого злочинця
епохи з брудними вінками біля кривого постументу.
Далі виднілась колія, збиралися роми на пероні і останнє,
що він фоткав на свою стару моторолу було дерево
з привязаною на ньому табличкою:
"Того хто кидатиме сюди сміття буде шорити чорт".
Сміття було вдосталь.
24.03.2022
