Чудесний сон
Я сон сьогодні бачила чудесний:
Мовби озера, ріки і моря
Ввібрали в себе всю блакить небесну,
В шовкові шати одяглась земля.
Стояла я, ще юна, й милувалась
Красою неземною, раєм тим,
А хмара чорна тихо насувалась,
Тумани залягли, мов сизий дим.
І я в одну хвилину постаріла,
І погляд мій щасливий враз погас,
І коси пишні миттю побіліли,
Завмерло все і зупинився час.
І так було безрадісно і темно,
І так хотілось світла і тепла,
І Бога я благала палко й щемно,
Щоб знову зацвіла уся земля.
І Бог почув мої палкі благання,
І обізвався голосом людським:
– Ти ще пізнаєш ніжнеє кохання,
Розвіється туманів сизий дим.
До тебе прийде хлопець синьоокий,
Любов тобі останню принесе,
Любов та буде, як ріка глибока,
Що в засуху вологу всім несе.
Любов та буде, як роси краплинка,
Любов та буде, як води ковток,
Як виловлена з темних надр перлинка,
І як ромашки ніжний пелюсток.
Не бійся ти її і не ховайся
Від синьоокого, що вже до тебе йде,
Ти почуттям палким уся віддайся,
А зараз в небі сонечко зійде!
І сталось так. Враз сонце засіяло,
І знову світ весь кольором заграв,
Я юною й щасливою знов стала.
І красеня мені Всевишній дав.
Дивлюсь – а очі в нього сині-сині,
А тіло в нього сильне й молоде,
І я йому належу вся віднині,
Бо це ж від Бога хлопець цей іде.
