Дивний спогад
Одного разу у вечері він стояв дивлячись у вікно
Тоді здається був дощ, звична картина для цього міста навіть зимою….
Авжеж він як завжди мислив про все, дуже багато мислив
Перекидаючи погляд з мерехтіння фар однієї машини на іншу
Сфокусованим поглядом він заглиблювався у думки, так що аж на мить переставав чути шум навколо
Його душа мабуть в цей час спокійно і виважено літала поміж зірок що світили завжди…
Розум мабуть як завжди шукав все нові і нові ключі від усіх дверей що траплялись йому на шляху
Здається вже терпнули ноги, та вечірнє пізнання тишини це особливий момент…
Темрява за вікном була загадковою, і по канону сприйняття лячною, та в ній все ж були промені світла
В ній була тиша і лиш звуки машин
Дощ що вкотре портив репутацію зими…
Хочеться встежити за усім що має в собі цей світ, наївно егеж…
Стрімкі приливи думок про далечінь, і її роль у такзваній недосяжності погляду…
