Думи
Повільно здіймаю перо над столом.
Надмірно чорнило проливши.
Повільно я витер усе рукавом.
Зіпсувавши рядки свого вірша.
Я почав все писати спочатку.
У думки журливі поглинув.
Ось для кого, рядки ці пишу?
Чому я це ще не покинув?
Можливо в рядках заховав,
Біль від почуття втрати?
Та й може хотів щось сказати я вам,
Поки ви це все жартом сприйняли.
Я продовжив, безперервно писав.
Та мрійливо заглиблювався в думах.
Поринув у світ без проблем
Та в рядках залишив я сумнів.
Той сумнів давав мені знову відчути.
Весь страх та почуття болю.
Навіщо ж його я в рядках залишаю
Я не хочу вже бути собою?
Я мрію залишити всі кляті думи.
Які з голови не виходять.
Вони — неприємні, брудні та пусті,
Від них тхне запахом крові.
Та на папері слова,
Я їх писав без перерви.
Я виклав справжні, свої почуття.
Та стер їх, бо дуже відверті.
