знову про осінь
Протяг холодний двері закрив,
сяду із чаєм на теплий килим.
Безліч думок, сміливий порив,
все переплутав осені дим...
Вітер ганяє пожовклу листву.
Зранку встаю хоч ніби ще сплю.
Листя опале прикрило журбу.
Дай свою чашку - кави наллю!
Теплі шкарпетки і в'язана шапка,
ідемо гуляти по мокрому парку.
Де та остання розписана лавка
й тиха сорока, що чує всіх правду?
