Фокус
Долі ниткою зшиваю складки матерії космосу,
Зашиваю рани і гачком фрактали створюю,
Оформлення шапки розділу, буквиця й номери, –
Там порахуй померлих, відмий кров і йди на обід.
Стадо сліпців єдиним голосом, у мороку йдучи по дошці,
Предвіщають безодню невідворотно в кожному кроці:
Яка вартість сміливості, коли не отримав слави,
А шрами свідчать ні про що більше простого виживання?
Наполегливість, поки не розіб'єш череп об стіну,
Сфокусованість, поки не зітреш руки до кістки,
Оптимізм, поки сміх над всім не стане істеричним,
І мрійливість, поки сонце не випалить твої крила.
Маю чіткий вид на всі триста шістдесят,
В моїй голові сенат, під час антракту пишуть план,
Голос Вищого Я підтримує перед стрибком на віру,
Та навіть Бог робив помилки і стирав чорнові записки –
Тож поховай мене під товщою нового океану,
Хай у темряві забуду, що сонце існувало,
На паперовому кораблику збережи автопортрет,
Намальований всліпу, лівицею і п'яним всмерть.
Спіраль Сансари подарувала світу новий поворот,
Я як змій скидаю шкіру, але не міняюсь зовсім,
Не дивись на труп на сцені, хоч і має моє лице, –
Я зміню маску і вийду знов, в вогні відроджений поет.
Окуляри заміню із лінз на калейдоскоп,
Розірву ту павутину, що у неї вступив знов,
Із посмішкою клятву дав, поклав серце на алтар,
Дозволив руки зав'язати – я сам збудував цей храм.
Служити земному богу, вдаючи з себе людину,
Було солодко, але у мене вже атрофувались крила,
Пора допивати каву і прощатись із Землею,
Листи прийдуть з затримкою, тому прошу, слідкуй за небом.
