I “Чи добре відійти від батьківщини”
“Чи добре відійти від батьківщини
і весь свій вік прожити в чужині?
(Хоч би які були на те причини!)”
Я знаю, що ти скажеш, друже, — “Ні!
Хто раз пішов у світ, щоб не вертатись,
той біль і гріх рахує в множині:
не може він на рідну землю стати,
ні житом на чорноземі рости,
ні коренем у глибину вростати,
ні словом рідним, теплим і простим,
ділитися з людьми, неначе хлібом,
ані в прийдешнє зводити мости
синів синами й внуками — малі бо
в обличчі невмирущості народу
політики, що вправо йдуть чи вліво.”
“Так. Еміґрант — без дому, і без роду,
мандрівником самотнім йде у світ,
планети дивну пізнає природу,
відгадує прадавній людський міт
і вчиться жити з гідністю, на волі,
чужих батьків вивчати заповіт,
і, зрозумівши суть складної долі
народу, що страждає від прокази,
шукає ліків — вперто і поволі —
і гине в ролі цій, як камікадзе.”
1982
