КІНЕЦЬ ЛІТА
Ще ніжиться Земля в обіймах Літа,
Ще молодий пастух телят пасе.
Але, вже жалібно заплакала трембіта,
Й повітря стомлене дух перемін несе.
Ще ліс стоїть в очікуванні дива,
Бо, влітку, розчудесна кожна мить!
Його ж краса, велична та зваблива,
Ще листячком зеленим шелестить.
А бджоли, ще толочать медоноси,
Й джмелі розносять бархатні баси.
Але, в траві, вже терпнуть ноги босі,
Від прохолодної вранішньої роси.
І, щось примарне, предвіщає дивна тиша,
І перший, жовтий впав в траву листок.
А Літо, стомлене, нерівно й тяжко дише,
Бо, то для нього в подорож квиток!
Й не віриться, що ось єдиним махом,
У мізер стиснеться, вже Літечка розмах!
Й зостанеться пусте гніздо під дахом,
Й солодкий присмак меду на губах.
І в серце впився щем, мов гостре жало,
Й сум, павутиною поплівсь у споришах.
Бо скоро щезне все! На що чекала,
І так жадала чуйна й трепітна душа!
