КІНЕЦЬ ОСЕНІ (Місяць Листопад)
Жовтень втік, й забрав з собою шмат останнього тепла,
Бо прийшла йому на зміну Листопада вже пора.
Мовчазний він та похмурий, очі ніби в хижака,
Він зачинить двері в Осінь, в нього місія така!
Листопад вже нас підводить до тендітної межі,
Коли блиснуть в хатніх вікнах кришталеві вітражі,
І коли похмурим ранком кріпше спиться, зазвича́й,
Й напрочу́д стає смачнішим запашний гарячий чай.
Походжає він з кадилом й розсіва́ густий туман,
Пахне листом перепрілим його терпкий фіміам.
Всі яскраві барви Жовтня він туманом приглушив,
Та в захмарні каземати сонце ясне заточив.
Вітром лист зірвало з гілки, бо короткий в нього вік,
Він печально вирушає у останній свій політ.
І немає в Листопада ні жалю, ні каяття,
Так він хоче показати тлінність нашого буття!
Це, лишень, його повинність, та вини нема за ним!
Бо осіннє падолистя - це етап в житті рослин.
А в тім місці, де на гілці черешок листка відпав,
Вже нова створилась брунька, й він життя нове заклав!
Листопад не знає масок, щирий, чистий, як той сніг,
Але, все ж, він нелюбимий та неба́жаний для всіх.
Тягне жереб свій злидне́ний, то уділ його, одна́к!
Й бродить стомлений по світу, як той привид-одинак!
Але діло своє знає, нагнав холод та мороз,
Всі дерева й кущі в лісі він вже ввів в анабіо́з.
Й будуть бачити дерева кольорові літні сни,
Та й спокійно відпочинуть аж до самої весни.
Срібним інеєм вже вкрився його зно́шений хіто́н,
Листопад нам відкриває зи́мний чергови́й сезон.
Мокрий сніг до вікон ліпне, чути вітру зле виття,
Це вже Осені гастролі переходять в небуття!
