КІНЕЦЬ ЗИМИ (Місяць Лютий)
Після Січня місяць Лютий на посаду заступив,
І одразу всюди хаос та гармидер учинив.
Наробив біди лихої, гілля в лісі розгойдав,
Пусті гнізда на деревах буревієм позбивав!
Все завмерло у знемозі й морозній неволі,
Зате в хатах тепло й гарно, ще й зерно в коморі!
Спалахнув він гнівом лютим, в вікна сніг жбурляє,
Южить, крутить, каламутить й вітром метеляє!
Не дарма́ він Лютим зветься, все довкіл руйнує,
На прихильність та повагу він не претендує!
Всі й цураються його, хлопчину білобрисого,
Бо йому так, небораці, на роду написано!
Але все ж, його маніра непостійна й не тривка,
То відлигою заплаче, то морозом допіка!
Всім давно вже остогидли його казуси сумні,
І тому пора весняна раніш прийде на два дні!
Плаче Лютий від образи. Що за катавасія?
На́скрізь валенці промокли в діда Афанасія!
Сніг з грязюкою змішався, став, немов повидло,
Й на шкалі по Цельсію вже два плюси набігло!
З даху падають бурульки й розбиваються, мов скло,
Вздовж по вулиці бурхливо все рікою потекло!
А вночі він підморозив і дорогу і пустир,
Ось такий наш місяць Лютий розбишака й дебошир!
Всім нутром своїм він чує подих теплої Весни,
Та й несила вже гойдати йому маятник Зими!
Він слухняно та покірно відійде у небуття,
Ми ж, його запам"ятаєм, як розбещене дитя!
