“Лірика”
А мене подумки тягне до нього,
тенетами він мене скатував,
і я у міражі надії й любові сиджу тут у далечі болю й страждань.
І марю про образ обличчя, про плоть
і про тіло, яке я б прижала до своєї грудини,
й горнула мов у безтурботную днину.
І лежачі з ним пліч-о-пліч ми марили,
Відчути хоч раз себе тими, кого ми любили.
