Ми стрибаємо крізь прірви несказаного
Ми стрибаємо крізь прірви несказаного
у обійми днів
у світ,
як у потяг.
Тут крізь вікна вітер показує нам
пейзажі наших душ,
вітражі,
в яких відбиваються наші думки
і злітають до горизонту.
Ми так довго мовчали,
що навчилися жити,
не залишаючи слідів.
Так, мовби нас ніколи не було.
Так, мовби ми живемо у тіні
всевидячого ока світу..
