"надто жарке літо надто..."
надто жарке літо надто
просмолені міські дашки
ось-ось спухнуть від опіків
чорними пухирями
та навіть спека насправді не привід
залишатися в затінку
мов ненаголошені склади у словах
тримати долоні як гральні карти
тильним боком до світла
надто жарке літо надто
длявий вітерець на вагу золота
проціджується крізь сито прочинених вікон
стокротки на квітниках обмахуються
віялами метеликів
надто тихо надто
навіть полудневі шерехи безсилі
розворушити цю летаргічну тишу
якою блефує місто щоб приховати
своїх програшних печальних королів
своїх краль у тісних прямокутних просторах
чиї погляди не завербовані обрієм
чиї долоні глибокі та шерехаті неначе дно
висохлого моря ніжности
надто жарке літо надто
краплі поту на чолі виповнюють рівчаки зморшок
тасуються літні спогади линяючи
пам’ять мов підземний струмок самозаглиблюється
несе води течія з несправними гальмами
немає тиші немає
варто лиш прикласти вухо й почути
як суха потріскана земля на околицях міста
ще вібрує ще гудить відлунням
від важких міських ворітниць
якими колись грюкнули наостанок
ті що носили наші імена
07.02.21
