Напившись, кавової осені
Напившись, кавової осені
на краю моєї простині
підкупили долю монетами
і й від міряємо час кілометрами
десь сичить совість митями
ми давно загублені ,змилені
і крадеться розлука з сітями
а у нас двері зачинені…
де скажи подались наші ангели?
ми стираємо небо молитвами
наше щастя вивішує банери
ми повітря виборюєм битвами
в нас з тобою бетонні стіни
а у них цілий всесвіт вміщається
я вдягаю на себе постійно
усе те ,що тебе торкається
мені вірних клятв не треба
як тату носитиму – осінь
хай у пам’яті буде у тебе-
моя біла, зім’ята постіль…
