НАТЮРМОРТ
Маруся в саду гуляла,
щось шукала, щось чекала.
а Дмитро, той хитрий чорт,
за кущем творив "натюрморт".
пензель в пальцях він тримав,
рухами сміливо грав.
то водив повільно й ніжно,
то руками швидше-швидше.
грушу гладив, сливу м'яв,
сік уявний проливав.
лінії вели до пекла -
пристрасть вже його запекла.
Маруся трохи підгледіла,
сцена їй сподобатись зуміла.
«ой, Дмитрику, що за рухи,
що за пензель в тебе, друже?
може, ти не сливу гладив,
а про щось інше мріяв радо?
краще б ти мене торкався,
рухав, пестив, не ховався!»
Дмитро збентежився до краю,
та пензель знову не спиняє.
«ой, Маруся, не глузуй,
краще фарби подаруй!»
і от разом, вдвох, під вечір,
жар, дихання, пензель пада з рук.
він - малює, як уміє,
а вона лиш стогне:
«Мрія!»
