“Не виглиблю нічого, не дізнаю”
Не виглиблю нічого, не дізнаю,
чому душа журливою буває,
коли ані причини, ні знаку,
ти раптом ніби став на скрізняку,
і тягне вітром з чотирьох сторін,
і, голову пригнувши до колін,
зіскулений, як пемза, діркуватий,
ти чуєш на губах холодну вату.
І дишеш важко — духу не стача,
і хтось твого торкається плеча
знайомими і ніжними руками…
Нетямишся в спасеннім слові: — Мамо!
***
