Ласкаво просимо до Poetree - місця, де поети та любителі поезії зустрічають один одного. Ми дуже старалися зробити сайт, на якому автори могли б з легкістю писати вірші, зберігати їх і ділитися зі своїми читачами. Будь ласка, зареєструйтеся, щоб додати свої вірші на Poetree.
і вона знову діставала меч
старанно зчищала іржу та минуле
заради життя до двобою на смерть
рушала, лиш тільки почувши - готова?
її не лякали ні біль, ні тортури
Котися
Як дорогою несеться пакетик з під морозива
Я в тобі розбачила - незлобиво ,
Те що вже котилось на мої тонкі із меду мов
В'язи
Коти - котисі кудись, тікай від мене
На дереві поетів поміж райських плодів
Повішених теж немало,
Їх важко часом розрізнити. Вони з запалом
прагли чуттєвих насолод в цнотливих дів,
та загалом
полишали по собі бездітних вдів.
Це безліч сонць зійшло на небесах
Звабливих щік, що з них складе сузір’я
Поезія торкаючи вуста
Сльозою радості, сльозою сновидіння.
А ти — язичник, що вершить обряд
І прагне трунку від сосків Астарти;
пахне бузок
хоч би разок
перестрибнути в літо
разом з оцим
ніжним п’янким
таким чудовим цвітом
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
Ти будеш втішений її лляним платком
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
Я – Піфія,
Оракул Аполлона.
Я розвіюю міфи, я
Даю правді виговоритись, нехай без мікрофону,
Нехай при неперебірливих слухачах
Від Нубії до далекої Скіфії,
Вишні цвітуть – так гарно!
Білим вкриває землю.
Може чекати марно.
Може хотіти даремно.
Поруч тремтить береза,
Кохання – це коли один
(одна) на все життя.
Кохання – це коли дітей
доводиш до пуття.
Ну а коли бурлять в крові
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді оглядає тебе наче подумки вбирає мантію,
Прикурює тонку цигарку скликаючи хмари чорнильні, диявольські,
Лише на кордоні світів затихає вітер...
В такі тихі дні не доходять листи з того світу...
А, може й доходять, та хто їх уміє читати:
по хмарах, по листю, по гущі з ранкової кави?..
Хто їх доставляє відомо, але не точно —
Коли богу сумно, працює собі листоношею,