Нудьга
Мене нудьга з'їдає зсередини:
Потрохи, кожну й всі частини.
Цілком усього зверху огортає
І спокою в ній зовсім не має.
Чому не можеш полюбити
Її той користю зробити,
Щоб плідною вона постала,
Добра дорогу простилала?
В житті для чого ти шукаєш
Розваг постійних, побажань?
Невже спинитись сил не маєш
І відсіч дати їм всім враз?
Для чого ж тобі, о, питаю,
Чимдуж вперед летіти стрімко,
І носом в землю вритись грімко?
А думка чом твоя не може
Стоять на місці й працювать,
У час без справи політать
У істинах високих, славних,
Замість, щоб в ділі застоять?
Тому нудьгу вважаю другом,
Що розум вміє повертать
І сил нових тобі додать...
