“Обійми”
Обійми з ним були такі несамовито приємні,
хотілось впитися, вкуритися в нього,
злитися поодинокою рікою з його очей,
щоб він відпустив мене - не картав себе.
Не мав спокуси повернутись до мене, стояв у полі - сам поволі,
і думав про спокій.
«Пусти мене, дай спокій», - линуло з моїх вуст, у межах розуму,
але все сильніше і страсніше мене тягнуло у його обійми.
