Останок
Якесь таке дивне відчуття,
коли любиш наче,
мов диття,
готовий дарувати всесвіту життя,
але чуєш лиш, останєє прощання.
чому, чому на світі повно радості й злуки?
а ти сидиш у темряві журби,
караєш себе через муки,
які чинили тиск тобі..
виниш себе,
не знаєш, що робити
хочеш бити сотню дзвонів,
щоб почути той удар,
принесе він чудну звістку
про твій дивний, нетверезий патріат.
мозок грає дивні думи,
відчуває, буде грім.
облиште це, усе забудьте!
люди добрі, пілігрим
він несе, ось цю надію
про нову, мою війну
лиш зупинитися не зможу,
бо як зупинуся - помру.
