Плаче Рахіль
Плаче Рахіль і не хоче втішатися,
Нерви вужем покрутило від болю.
З вечора спали, а з ранку змагалися,
З вітром ганялись по дикому полю.
Кровʼю налилися груди у матері,
Нікому дати соски затверділі.
Позасинали та не прокидаються,
Тиша зриває мізки породіллі.
Кличе вона та вуста її стиснені,
Ніжно співа та повітря здригається.
Квіти народжені не для загибелі,
Повинні цвісти, а життя уривається.
Плаче Рахіль і Марія розплачеться,
Діти довіку маленькі для матері.
Сина її теж цей світ відцурається
Перед царями, що мешкають в панцері.
Перед пілатом та іродом бункерним,
Тих, що тримають народи в заручниках,
Що гумконвоєм врятовують фосфорним
Жителів вдячних у Вінниці з Бучею.
Плаче, хрипить — безнадійно, безжалісно,
Без співчуття та без слів заклопотаних.
Хто б допоміг? Ситуація пафосна,
Спас би усіх в непритомність огорнених.
Анестезія стабільності зваблює
Не помічати руйнації вектори.
Норму наркотик цей переіначує,
Людяність — міф, проповідують лектори.
Криком кричить, її діти міняються
На вуглеводні... Хай вони будуть прокляті!
В трубах потоків цих кров проганяється
Новонароджених...
Новонароджених...
