* * *
Повільно небо в тиші меркне...
Жаринки мерехтять здаля,
Немов Карпат єство безсмертне,
Мов саламандра вогняна -
Гірські хребти в хатках поснулих.
Блукаю полем за селом,
Мов, спогади знайду минулі
У сріблі місячнім тайком...
Та загубилися веселі,
Залúшилися лиш сумні,
Поглибше заганяють в землю,
Ще мить - я на пекельнім дні...
По серцю, наче, гострим лезом,
Попався, наче щур в капкан,
В нутрі глибока порожнеча
Огнем холодним обпіка,
І розростаєсь невблаганно
Все пожирає, душу рве...
Кричи щосили - усе марно,
Ніхто не чує й не прийде...
А мертва тиша огортає,
І в крик страшний перероста,
Оглушливий, стогласий... Давить,
Стискає залишки тепла,
Душі зболілої останки.
Скотились сльози по щоці,
Сухі, немов морозні ранки...
Я, наче, в пеклі, й на землі...
09.10.2019
