Присвячується моїй дружині
До чого ж боляче!
Чому, чому таке життя?
Навіщо мука, нащо ті страждання?
Для кого в світі я живу?
Блукаю в темряві крізь ночі
Коли, коли вже я знайду
Оті кохані, любі серцю очі?
Я мов та шхуна
Яку безжальний Посейдон
Кида напризволяще в пучину чорну
Як птаха та зі зламаним крилом
Злетіти хоче,а не може -
Життя їй стало гірким полином.
Всі гроші прокляті
А слава безкорисна
Навіщо вже ті перли й самоцвіти,
Як смерть плете тобі намисто?
Хтось скаже - в тім лише твоя вина
Що заробив те маєш,
Бажають люди лиш тобі добра
А ти сидиш та все чекаєш.
Та рід людський -
То вовче лігво,
То рій осинний
Добра бажає тільки на словах
Не жди нічого і не вір нікому
І вільним станеш наче в снах....
... Але вона...
Побачив вперше в сутінках ранкових
Тоді, коли купалася зоря
Порив і холод ночей світанкових
Відчув на власній шкірі я.
Та час минав
Я часто бачив очі
На собі погляд той ловив
Я думав повний ненависті, злості
Печалі, відчаю
Без жалю і без співчуття!
Та ні,на помилках стоїть весь світ
Дурний, шалений повний каяття
Для неї житиму я сотню літ
Лиш знати б правду
Вартий я чи ні?
Вона красива,рідкісна лілея
Бурхлива і нестримна як гірський потік
Несу я на руках весь світ для неї,
А трунок золотий замінить сотню рік!