Про руки, ранок і політичні погляди
Місто прокинулось. Гавкіт собак затих,
гори червоного листя з плечей дерев
впали. Осіннього суму нема, та є сум за тих,
кого з цим листям земля бере в
вічні обійми і перегноїть у те,
з чого наступне коліно дерев росте.
Жодного вітру тепер, наче світ завмер,
вище будинків висять тільки крани байдужі
й небо, та оком якщо провести маневр,
небо — це те, що вміщається в контур калюжі.
Тобто опівдні його ніде
погляд вже не знайде.
Вітер насправді то теж нерухомий обʼєкт,
скований з точки А і до точки Б,
вийти за межі яких йому щось не дає;
тож у вітрах, неохоче, та бачиш себе.
Кожне авто видає особливий шум.
На сході триває штурм.
Кіт намиває боки, пхає в лапу ніс,
наче спроможний ганяти повітря вухом.
Вчора ти був демократ, нині — патерналіст,
завтра — хтось ще, аби тільки не стати Навухо-
доносором Другим,
бо лапи не кращі за руки.
Із руками хоч пишуться літери по блокнотах,
підлітає гантель, відкриваються кришки банок,
вибиваються зуби і килим, збирається мотлох
і яєчня готується на сніданок.
Доки в руці немає нічого чужого,
усе чудово.
26 жовтня 2023
